Гідрографічна мережа складається з р. Боржави та р. Мала Синявка.

    Основними типами ґрунтів є : дерново-підзолисті, лучні, подекуди піщані.

    Клімат: м’який, помірно-континентальний.

    Середня температура січня   -4 С,  а липня   +19 С.

    Річна кількість опадів: 600-700 мм.

    Рослинність переважно трав’яниста.

   Серед тварин водяться лисиці, зайці, куниці, тхорі, їжаки, ласиці, нутрії, ондатри та дрібні гризуни: кроти, польові миші та ін.

   Також тут мешкає багато птахів:  горобці, синиці, ластівки, лелеки, зозулі, сови, сойки, дятли, голуби, сороки, яструби. У полях можна зустріти куріпок та фазанів.

   Світ плазунів представлений такими видами: ящірка прудка, вужі, полози, жаби.

   На території села розвідані мінеральні та термальні сірководневі джерела та поклади природнього газу.

   В селі проживає близько 1570 жителів

   Зручне географічне розташування сприяло ранньому заселенню територій села.

   Перші поселенці були із села Тарпи, яке знаходилось на території теперішньої Угорщини. Цю місцевість вже відтоді стали звати «Зачарована долина». Кругом цієї долини невисокі гори, а в низині прекрасні ріки. Здебільшого перші поселенці займалися рибальством, так як річки були багаті на різні види риби. В архівах значиться, що село називали Верхній Караслов.  Назва започаткована, як згадують перекази, від назви риби карась, яка водилася в річці.

   З кожним роком населення села збільшувалось, але стара річка Боржава виходила з берегів і часто знищувала поселення. Тоді люди стали вибирати місця свого поселення на  природніх підвищеннях, щоб повені не завдавали їм шкоди. Чотирнадцять родин поселилось між лівим берегом старого русла Боржави та правим берегом Малої Синявки. Це село стали звати Греблею. Назва села походить від того, що люди будували греблі, аби їх домівки не змивала вода. І для покращення життя селян прокопали канал від річки Боржави  до річки Мала Синявка завдовжки близько 800 метрів.

   Першу згадку про поселення Верхній Караслов знаходимо в письмових джерелах 1490 р. Зокрема в архівних документах згадується , що саме в 1490 році за розпорядженням володаря цих земель було проведено перепис підпорядкованих йому володінь з метою упорядкування і накладення феодальних повинностей. Графські переписувачі і записали в податкові книги відомості про село. Було це невеличке, в кілька хатин поселення, що розташовувалося на лівому березі старого русла річки Боржава. Тепер ця місцевість знаходиться метрів 500-600 на захід від Греблянської електропідстанції. У ті давні часи це поселення мало назву «Полянка».

   На початку XV сто­ліття, за п'ятдесят метрів від потічка Ходиш вгору, почалось будівництво водяного млина. Очевидно, влас­ник млина вибрав місце для забудови тому, що тут був деякий природний поріг - перепад води, зниження її на 40-50 см.

   При будівництві дерев'яного млина спорудили і дерев'яну греблю із шлюзом та широким лотком, який направляв воду на велике нижньобійне водяне колесо. З допомогою трансмісії та зубчастої передачі приводились у рух кам'яні жорна. Так моло­ли зерно на борошно. Виготовляли в млині і соняшникову олію.

   Поряд із млином і виникли перші дерев'яні та валькові хатинки із маленькими віконцями і солом'яними стріхами. Але млин із греблею, крім великої користі, приносив ще й велике лихо. Від талих і дощових вод  р. Боржава часто розливалася, за­ливала поля, робила собі водяні рукави. Згодом водяне колесо, млин і сама гребля застаріли і вима­гали великого ремонту, але його власники не мали для цього коштів. Тому будівлі разом із млином руйнувалися і занепада­ли. А кілька великих весняних повеней на Боржаві знищили не тільки млин, але й змусили селян переселитись на нове, більш віддалене від річки місце.

   Переселенці будували хати вздовж ґрунтового шляху, що йшов із Дубрівки в напрямку великого тракту – шляху Мукачево – Хуст.  

   Існує легенда, що млин було побудовано на лівому березі Малої Синявки, коли ще ця річка там не протікала. Після побудови млина, хазяїн запросив чоловіка з Міжгірщини, який керував водою. Цей чоловік, роздивившись місцевість та млин, кинув перед млином гілку з лози і через мить по цій гілці маленьким струмком почала текти вода прямо на млин. З часом струмок ставав дедалі повноводнішим і перетворився на річку. І відтоді русло річки Боржави змінило свій напрямок. На місці знаходження млина ще й сьогодні можна побачити сваї з цього млина, а урочище до наших часів носить назву ,,Млинище’’.

   З розвитком індустрії цей млин став занепадати. Тоді люди побудували на початку села новий паровий млин, який працював на вугіллі. Він діяв до сорокових років двадцятого століття. Але з розвитком техніки і цей млин став нерентабельним, так як стали будувати електричні млини. Зараз у селі є також великий електричний млин.

   Та не завжди р. Боржава спокійна та привітна. Неодноразово на річці були великі повені. До сьогоднішніх днів пам’ятають жителі нашого села страшну повінь 1984 року. Товсті та масивні уламки криги загородили міст, що знаходився на ділянці дороги між селами Гребля та Вільхівка і, зрештою, повністю зруйнували його. Тоді могутні води р. Боржави розлилися на величезну територію. Нижній кінець села та Нова вулиця були повністю залиті водою. Було зруйновано велику кількість будинків односельців та понівечено багато майна. Залишки крижаних брил товщиною аж до 0,5 м до квітня  лежали на полях. На щастя обійшлося без людських жертв. В результаті цього, ще за радянських часів, у 1985 – 1986 рр. і було збудовано масивну дамбу, яка простяглася на   4 км вздовж правого берега річки Боржави. Дамба надійно захищає наше село від подальших повеней на  річці Боржаві, яка бере свій початок на Боржавських полонинах, з г. Стой. Свої води річка несе у Тису, яка в свою чергу впадає у Дунай. Річка багата на різні види риб, тут було впіймано нашими односельцями сома (діалектн. гарча), який мав довжину 1,86 м, вага 45кг.