Село Гребля розташоване в мальовничій місцевості з багатою історією та культурою. Тут ви знайдете затишні вулиці, привітних мешканців та безліч цікавих місць для відвідування.
Село знаходиться на правому березі р. Боржави. Зручне географічне розташування сприяло ранньому заселенню територій села, адже заїхати сюди можна аж з трьох боків. Через Греблю проходить шосейна дорога районного значення, а західною околицею проходить автомобільна дорога обласного значення Ужгород – Рахів. Віддаль села від районного центру – 5 км, а обласного – 80 км.
Рослинність переважно трав’яниста.Серед тварин водяться лисиці, зайці, куниці, тхорі, їжаки, ласиці, нутрії, ондатри та дрібні гризуни: кроти, польові миші та ін. Також тут мешкає багато птахів: горобці, синиці, ластівки, лелеки, зозулі, сови, сойки, дятли, голуби, сороки, яструби. У полях можна зустріти куріпок та фазанів. Світ плазунів представлений такими видами: ящірка прудка, вужі, полози, жаби, рідше зустрічаються гадюки
Для місцевого населення та гостей села , які люблять по відпочивати, по загоряти служать береги річки Боржави, де можна гарячим літнім днем приємно зануритись в прохолодні води річки. Здовж річки ростуть дерева , які слугують захистом від сонця, і можна відпочити в холодку. Найбільш сприятливими є сезон (червень – серпень) коли тут можна досхочу поплавати і по засмагати. Також річка Боржава може послугувати для залучення туристів, які цікавляться риболовлею.
Рельєф села рівнинний, так як воно знаходиться в широкій долині річки Боржави. Гідрографічна мережа складається з р. Боржави та р. Мала Синявка. Основними типами ґрунтів є : дерново-підзолисті, лучні, подекуди піщані. Клімат: м’який, помірно-континентальний. Середня температура січня -4’ С, а липня +19’ С. Річна кількість опадів: 600-700 мм. На території села розвідані мінеральні та термальні сірководневі джерела та поклади природнього газу. В селі проживає близько 1570 жителів
В центрі села можна побачити будинок сільської ради. На його території також знаходиться приміщення пошти та невеличке приміщення будинку культури.
Поряд з сільською радою знаходиться нова будівля фельдшерсько-акушерського пункту ( збудована 2006р.).
В ста метрах від сільської ради, височать куполи місцевої греко-католицької церкви
Поруч із церквою знаходиться попівська фара та церковно-приходська школа. В школі щотижня учні кожного класу мають заняття, для пізнання церковних законів. За часів Радянської влади тут був кінотеатр.
Напроти церкви знаходиться Греблянська ЗОШ. І–ІІ ступенів. Збудована школа у 1956р. На шкільному подвір’ї знаходиться шкільна їдальня, бібліотека та капличка . У школі також знаходиться меморіальна дошка першому директору школи, яку усі охочі можуть побачити. Перед школою розташований обеліск загиблим воїнам – односельчанам у 1941 – 1945р. Позаду школи розташований стадіон, на якому вечорами можна гарно відпочити граючи у футбол, або інші ігри ( волейбол, баскетбол).
У верхньому кінця с. Греблі з лівого боку від дороги знаходиться урочище ,,Теплиці’’. Тут за радянських часів проводилися масштабні сільськогосподарські роботи. Ділянка землі ( близько 5 га) налічувала аж 16 скляних, обрамлених залізними каркасами теплиць. Довжина їх складала до 50 м, ширина по 8 – 9 м, а висота середини теплиці складала до 3 – 4,5 м. Висівали та вирощували тут розсади різних овочевих культур: помідорів, огірків, кабачків, перцю, баклажанів і навіть кавунів. До роботи у теплицях було залучене майже все тогочасне населення с. Греблі. Продукцією греблянських теплиць харчувалось населення не тільки Іршавщини, а й населення сусідніх районів (Мукачівського, Свалявського, Хустського, Берегівського, Виноградівського), а також і населення сусідніх областей, зокрема Львівської та Івано-Франківської. За часів перебудови, колгоспне товариство ,,Боржава”, що існувало у с. Гребля, спіткала та ж фатальна доля, що і інших малих і великих підприємств та заводів Іршавщини. Колгоспне товариство занепало і через деякий час повністю перестало функціонувати. Але декілька теплиць, ще на сьогодні залишились і використовуються в сільському господарстві.
Перші поселенці були із села Тарпи, яке знаходилось на території теперішньої Угорщини. Цю місцевість вже відтоді стали звати «Зачарована долина». Кругом цієї долини невисокі гори, а в низині прекрасні ріки. Здебільшого перші поселенці займалися рибальством, так як річки були багаті на різні види риби. В архівах значиться, що село називали Верхній Караслов. Назва започаткована, як згадують перекази, від назви риби карась, яка водилася в річці.
З кожним роком населення села збільшувалось, але стара річка Боржава виходила з берегів і часто знищувала поселення. Тоді люди стали вибирати місця свого поселення на природніх підвищеннях, щоб повені не завдавали їм шкоди. Чотирнадцять родин поселилось між лівим берегом старого русла Боржави та правим берегом Малої Синявки. Це село стали звати Греблею. Назва села походить від того, що люди будували греблі, аби їх домівки не змивала вода. І для покращення життя селян прокопали канал від річки Боржави до річки Мала Синявка завдовжки близько 800 метрів.
Першу згадку про поселення Верхній Караслов знаходимо в письмових джерелах 1490 р. Зокрема в архівних документах згадується , що саме в 1490 році за розпорядженням володаря цих земель було проведено перепис підпорядкованих йому володінь з метою упорядкування і накладення феодальних повинностей. Графські переписувачі і записали в податкові книги відомості про село. Було це невеличке, в кілька хатин поселення, що розташовувалося на лівому березі старого русла річки Боржава. Тепер ця місцевість знаходиться метрів 500-600 на захід від Греблянської електропідстанції. У ті давні часи це поселення мало назву «Полянка».
На початку XV століття, за п'ятдесят метрів від потічка Ходиш вгору, почалось будівництво водяного млина. Тут був деякий природний поріг - перепад води, зниження її на 40-50 см. При будівництві дерев'яного млина спорудили і дерев'яну греблю із шлюзом та широким лотком, який направляв воду на велике нижньобійне водяне колесо. З допомогою трансмісії та зубчастої передачі приводились у рух кам'яні жорна. Так мололи зерно на борошно. Виготовляли в млині і соняшникову олію. З розвитком індустрії цей млин став занепадати. Тоді люди побудували на початку села новий паровий млин, який працював на вугіллі. Він діяв до сорокових років двадцятого століття. Але з розвитком техніки і цей млин став нерентабельним, так як стали будувати електричні млини. Зараз у селі є також великий електричний млин.Поряд із млином і виникли перші дерев'яні та валькові хатинки із маленькими віконцями і солом'яними стріхами. Але млин із греблею, крім великої користі, приносив ще й велике лихо. Від талих і дощових вод р. Боржава часто розливалася, заливала поля, робила собі водяні рукави. Згодом водяне колесо, млин і сама гребля застаріли і вимагали великого ремонту, але його власники не мали для цього коштів. Тому будівлі разом із млином руйнувалися і занепадали. А кілька великих весняних повеней на Боржаві знищили не тільки млин, але й змусили селян переселитись на нове, більш віддалене від річки місце. Переселенці будували хати вздовж ґрунтового шляху, що йшов із Дубрівки в напрямку великого тракту – шляху Мукачево – Хуст.
У 1526 році після битви при Мохачі ці землі відійшли до Османської імперії.
В 1687 році Габсбурги вигнали турків з цих земель і село увійшло до складу Австрійської імперії.
У 1867 році Австрійська імперія перетворилася на Австро-Угорщину, і село стало частиною Угорського королівства.
У 1920 році, після підписання Тріанонського договору, село Гребля увійшло до складу Чехословаччини.
У 1939 році село було приєднано до Угорщини.
22 січня 1946 село стало частиною Радянського Союзу, коли Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Закарпатська область у складі УРСР.
З 1991 року село є частиною незалежної України.
У лютому 2007 року сесією сільської ради було затверджено прапор та герб села. А вже 31 травня цього ж року на святі «Останнього дзвоника» греблянську символіку було подаровано сільській школі. Тому, зараз разом з Державним прапором України, при центральному вході в школу майорить і стяг села. Заслуга депутатів та сільського голови в тому, що наше село перше в районі зуміло розробити, затвердити та виготовити власну атрибутику.
22 грудня 2019 року село Гребля приєдналося до Зарічанської територіальної громади.
ГРЕБЛЯ - село Іршавського району, за 5 км від райцентру, на правому березі Боржави, порослому вільхами і вербами. Перша згадка 1490 р. Село виникло при водяному млині, збудованому на природному річковому порозі, який дає перепад води у 40-50 см. При будівництві дерев'яного млина зразу же зробили і дерев'яну греблю із шлюзом та широким лотком, що направляв воду на нижньобійне колесо, у Боржаві досі збереглися дубові палі завтовшки 35-40 см. У млині не тільки мололи зерно, а й виготовляли олію. Спершу село відоме як "Фелшів Корослов", тобто "Верхні Карасі". що свідчить про рибальські заняття населення. У 1797 р. тут відома дуже тісна давня дерев'яна церква. 1841-1846 споруджено муровану церкву Успіння Богородиці. 1851 р. тут було 300 греко-католиків. Землевласники: граф Карої. Морвої, Ілошваї. Літ.: Одальска Р. Ой, на Боржаві Гребля//СК. 2008. №14. - С.36.
ГРЕБЛЯ (до 1945 р. — Верхній Корослов) — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Боржави, за 5 км від районного центру і залізничної станції Іршава. Населення— 1022 чоловіки. Сільраді підпорядковане с. Лоза. В селі розміщена бригада колгоспу «Дружба», яка вирощує овочі та фрукти, а також виробляє продукти тваринництва. У Греблі є восьмирічна та початкова школи, клуб, бібліотека. За роки Радянської влади 65 жителів Греблі здобули вищу освіту, 319 — середню. Згадка про село є в писемних джерелах 1490 року. В березні 1919 року в Греблі була встановлена Радянська влада. В 1924 році у Греблі створена первинна організація КПЧ. 25 жовтня 1944 року село визволено від фашистської окупації, 52 чоловіки вступили добровольцями до Червоної Армії. В с. Лоза народився І. М. Ваш (1902—1966) — активний член Закарпатського крайкому КПЧ, секретар обкому КП України, депутат Верховної Ради СРСР.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці - історична церква з унікальною архітектурою. У 1797 р. в селі була невеличка тісна дерев’яна церква. Вона стояла біля північного фасаду теперішньої мурованої з каменю базилічної церкви. Наша церква, що була збудована італійцями з 1841 по 1846 р., має бароковий декор на всіх фасадах, оригінальне художнє вирішення вежі і розкішний бароковий стінопис у інтер'єрі. Стінопис виконав відомий зодчий В. Шишовський 1909 р., а 1989 р. художник Василь Балог оновив малювання. Розкішний іконостас перенесли, як кажуть, з якогось села Виноградівського району. Кам’яний хрест, який знаходиться біля церкви був поставлений В. Сочкою ще у 1903 р. Поруч із церквою знаходиться попівська фара та церковно – приходська школа. В школі щотижня учні кожного класу мають заняття, для пізнання церковних законів. Своєрідну дерев'яну каркасну дзвінницю збудував Іван Кинів з Ком'ят на початку 1930-х років, в якій розміщалися три дзвони. Тепер на місці старої дзвінниці побудована нова, більш сучасна. У 1942 р. один, найбільший і найдзвінкіший дзвін, забрали німці, для виготовлення з нього куль для зброї. Залишилися два дзвони: великий дзвін Ужгородського ливарного заводу "Акорд" 1931 р. та менший з написом «ВО СЛАВУ БОЖУ ИЗЛІЯСЯ ВО ПЕШТІ 1862 ГОДА ИЖДИВЕШЄМЬ Й ТРУДОМ ВЬРНИКОВ ГРЕБЛЯНСЬКИХ» автором якого був Андрій Шаудт з сином. У 2004р. житель нашого села Лацко І. та декілька підприємців м. Іршави подарували для села новий дзвін.
Музей народного побуту - місце, де можна дізнатися більше про традиції та культуру села.
Природний парк - ідеальне місце для прогулянок та відпочинку на природі.
Річка Боржава - чудове місце для риболовлі та пікніків.